Як правильно організувати дистанційне навчання: поради від Міносвіти
Міністерство освіти спільно з проєктом Stop_sexтинг, який опікується безпекою дітей в онлайн-просторі, дали поради батькам та вчителям щодо правильної організації дистанційної освіти та використання дітьми інтернетом.
Для вчителів
- Правила. Спеціалісти радять вчителям створити в класі власні правила щодо користування гаджетами під час уроків – наприклад, налаштувати разом з усіма учнями екранний час на смартфонах на період проведення уроку чи на початку заняття встановити режим “польоту”, щоб жодні сповіщення не заважали навчанню.
- Безпека. Вчителям рекомендують частіше нагадувати дітям про правила безпеки – наприклад, не дивитися в екран телефону під час руху, щоб випадково не зіштовхнутись з іншим учнем та не травмуватись.
- Допомога. Також викладачам радять частіше нагадувати учням, що вони готові допомогти дітям, якщо ті раптом стали учасником небажаної комунікації – наприклад, коли їх хтось шантажує в мережі чи ображає.
Для батьків
- Рух. У Міносвіти рекомендують домовитись із дитиною про те, щоб вона рухалась після певного часу, проведеного за комп’ютером чи гаджетом – наприклад, потанцювати під улюблену пісню чи зробити коротку розминку.
- Спільний час. Батькам рекомендують домовитись із дітьми про дні та години, які вони проводитимуть разом без застосування гаджетів у цей час.
- Здоровий сон. Спеціалісти вважають за необхідне запровадити правило, щоб гаджети знаходились віддалено від дитини під час сну.
- Підтримка. Батькам рекомендують довести до відома дитини, що вони будуть на її боці за будь-яких обставин – що б не трапилось у житті чи в інтернеті. Також слід бути в курсі про ті чи інші дії, з якими стикається дитина в онлайн-просторі.
- Спеціалісти наголошують, що замість заборон краще говорити з дитиною про онлайн-простір та демонструвати на власному прикладі, як слід використовувати гаджети та інтернет – наприклад, разом грати в онлайн-ігри та дотримуватися ст
Життя українців назавжди поділилося на до і після 24 лютого 2022 року. На думку психологів, головний стан, із яким маємо боротися зараз, це відчуття безсилля. Перебувати в такому стані шкідливо для психіки і дорослих, і дітей. Доктор психологічних наук Любов Найдьонова радить 8 ключів для підтримки психологічного імунітету. А також пропонує вчителям вправу «віртуальні обійми» — її зможете спробувати з учнями, щойно зустрінетеся онлайн
Головний психологічний стан, з яким маємо боротися зараз, — це відчуття нікчемності й безсилля. Перебувати в такому стані шкідливо для психіки. Тому ми з ізраїльськими колегами з освітнього центру МЕТС Mashav обговорювали на онлайн-зустрічі 8 ключів для підтримки психологічного імунітету.
Бути в дії. Запитуйте себе: кому я можу допомогти зараз? Це допомагає і нам, і дітям. Мати мету і роль дає сенс у складній ситуації. Тож маємо подбати, щоб бути зайнятими. Давайте дітям конкретні завдання: «Порахуй, скільки дітей», «Допоможи мені зробити це і це». Подумайте, що ще може зробити дитина, щоб допомогти собі.
Обов’язок. Обов’язок рятує людину. Запитайте себе: за що я відповідаю? Наприклад, за те, щоб заспокоїти та зайняти дітей (навчанням, волонтерством за віком), за зв’язок із колегами, керівником. Дітям також давайте посильні обов’язки — це повертає відчуття контролю. Якщо дитина має місію, буде відчувати себе потрібною, а це дає сили.
Рутина. Рутина та звичність — велика сила. Школа має повернутися до рутини. Важливо знову зробити розклад занять. Навіть зараз, коли все змінилося, для дитини це буде частиною зайнятості, яка збереглася. Це дає наснагу, адже тут дитина знає, що потрібно робити: що буде сьогодні, що буде потім.
Організація. Коли світ змінився, потрібно організувати свій день. Навіть найменші побутові справи чи проблеми, які ми вирішуємо, укріплюють нас.
Якір. Подумайте: що допомагає мені? Що тримає мене? Сім’я, друзі, робота, мета. Послухайте музику, поговоріть із близькими, знайдіть маленьке задоволення в ситуації. Запитайте дитину: що тобі дає задоволення в цій ситуації?
Бути на зв’язку. Створіть коло людей, з якими ви тримаєте зв’язок. Особливу увагу приділіть дітям, які віддаляються, усамітнюються. Ініціюйте з ними зв’язок і тримайте контакт.
Встановити різницю між «небезпечно» і «страшно». Небезпека — це коли є конкретна загроза, її можна зменшити дією. Страх — це наше відчуття, а не небезпека, проте тіло поводиться так, наче це небезпека. Поясніть цю різницю дітям і запитайте: зараз вам небезпечно чи просто страшно? Якщо є відчуття страху, можемо пробувати разом повільно дихати, стискати-розслабляти м’язи, відволікати увагу.
Розмовляти з дітьми спокійно. Якщо дорослі нервують, то це дуже впливає на дітей. Тому обмежте перегляд новин дітьми. У розмовах з ними передавайте інформацію відкрито і спокійно, розповідайте факти, а головне — слухайте, що діти вже знають.
І нарешті обіцяна вправа «Віртуальні обійми»
Щойно у вас з учнями чи близькими вам людьми буде нагода зустрітися онлайн, пробуйте «віртуальні обійми». Домовляєтеся, що зараз по різні боки зв’язку берете в руки подушку, згорнутий плед чи куртку, іграшку, будь-яку м’яку об’ємну річ. Обіймаєте її одночасно, притискаєте, наче ту рідну людину, що на великій відстані від вас. Так ви допомагаєте своїй обіймальній уяві, додаючи тактильних стимулів. Психологи дослідили: для отримання ефекту присутності потрібен тактильний канал та ще один — слуховий чи зоровий. Навіть «віртуальні обійми» долають дистанцію і дарують відчуття єдності і сили.
Пам’ятайте: разом ми сила. Якою б складною не була ситуація, вона мине. Ми допоможемо одне одному здолати ці труднощі.
иття українців назавжди поділилося на до і після 24 лютого 2022 року. На думку психологів, головний стан, із яким маємо боротися зараз, це відчуття безсилля. Перебувати в такому стані шкідливо для психіки і дорослих, і дітей. Доктор психологічних наук Любов Найдьонова радить 8 ключів для підтримки психологічного імунітету. А також пропонує вчителям вправу «віртуальні обійми» — її зможете спробувати з учнями, щойно зустрінетеся онлайн.
Головний психологічний стан, з яким маємо боротися зараз, — це відчуття нікчемності й безсилля. Перебувати в такому стані шкідливо для психіки. Тому ми з ізраїльськими колегами з освітнього центру МЕТС Mashav обговорювали на онлайн-зустрічі 8 ключів для підтримки психологічного імунітету.
Бути в дії. Запитуйте себе: кому я можу допомогти зараз? Це допомагає і нам, і дітям. Мати мету і роль дає сенс у складній ситуації. Тож маємо подбати, щоб бути зайнятими. Давайте дітям конкретні завдання: «Порахуй, скільки дітей», «Допоможи мені зробити це і це». Подумайте, що ще може зробити дитина, щоб допомогти собі.
Обов’язок. Обов’язок рятує людину. Запитайте себе: за що я відповідаю? Наприклад, за те, щоб заспокоїти та зайняти дітей (навчанням, волонтерством за віком), за зв’язок із колегами, керівником. Дітям також давайте посильні обов’язки — це повертає відчуття контролю. Якщо дитина має місію, буде відчувати себе потрібною, а це дає сили.
Рутина. Рутина та звичність — велика сила. Школа має повернутися до рутини. Важливо знову зробити розклад занять. Навіть зараз, коли все змінилося, для дитини це буде частиною зайнятості, яка збереглася. Це дає наснагу, адже тут дитина знає, що потрібно робити: що буде сьогодні, що буде потім.
Організація. Коли світ змінився, потрібно організувати свій день. Навіть найменші побутові справи чи проблеми, які ми вирішуємо, укріплюють нас.
Якір. Подумайте: що допомагає мені? Що тримає мене? Сім’я, друзі, робота, мета. Послухайте музику, поговоріть із близькими, знайдіть маленьке задоволення в ситуації. Запитайте дитину: що тобі дає задоволення в цій ситуації?
Бути на зв’язку. Створіть коло людей, з якими ви тримаєте зв’язок. Особливу увагу приділіть дітям, які віддаляються, усамітнюються. Ініціюйте з ними зв’язок і тримайте контакт.
Встановити різницю між «небезпечно» і «страшно». Небезпека — це коли є конкретна загроза, її можна зменшити дією. Страх — це наше відчуття, а не небезпека, проте тіло поводиться так, наче це небезпека. Поясніть цю різницю дітям і запитайте: зараз вам небезпечно чи просто страшно? Якщо є відчуття страху, можемо пробувати разом повільно дихати, стискати-розслабляти м’язи, відволікати увагу.
Розмовляти з дітьми спокійно. Якщо дорослі нервують, то це дуже впливає на дітей. Тому обмежте перегляд новин дітьми. У розмовах з ними передавайте інформацію відкрито і спокійно, розповідайте факти, а головне — слухайте, що діти вже знають.
І нарешті обіцяна вправа «Віртуальні обійми»
Щойно у вас з учнями чи близькими вам людьми буде нагода зустрітися онлайн, пробуйте «віртуальні обійми». Домовляєтеся, що зараз по різні боки зв’язку берете в руки подушку, згорнутий плед чи куртку, іграшку, будь-яку м’яку об’ємну річ. Обіймаєте її одночасно, притискаєте, наче ту рідну людину, що на великій відстані від вас. Так ви допомагаєте своїй обіймальній уяві, додаючи тактильних стимулів. Психологи дослідили: для отримання ефекту присутності потрібен тактильний канал та ще один — слуховий чи зоровий. Навіть «віртуальні обійми» долають дистанцію і дарують відчуття єдності і сили.
Пам’ятайте: разом ми сила. Якою б складною не була ситуація, вона мине. Ми допоможемо одне одному здолати ці труднощі.
иття українців назавжди поділилося на до і після 24 лютого 2022 року. На думку психологів, головний стан, із яким маємо боротися зараз, це відчуття безсилля. Перебувати в такому стані шкідливо для психіки і дорослих, і дітей. Доктор психологічних наук Любов Найдьонова радить 8 ключів для підтримки психологічного імунітету. А також пропонує вчителям вправу «віртуальні обійми» — її зможете спробувати з учнями, щойно зустрінетеся онлайн.
Головний психологічний стан, з яким маємо боротися зараз, — це відчуття нікчемності й безсилля. Перебувати в такому стані шкідливо для психіки. Тому ми з ізраїльськими колегами з освітнього центру МЕТС Mashav обговорювали на онлайн-зустрічі 8 ключів для підтримки психологічного імунітету.
Бути в дії. Запитуйте себе: кому я можу допомогти зараз? Це допомагає і нам, і дітям. Мати мету і роль дає сенс у складній ситуації. Тож маємо подбати, щоб бути зайнятими. Давайте дітям конкретні завдання: «Порахуй, скільки дітей», «Допоможи мені зробити це і це». Подумайте, що ще може зробити дитина, щоб допомогти собі.
Обов’язок. Обов’язок рятує людину. Запитайте себе: за що я відповідаю? Наприклад, за те, щоб заспокоїти та зайняти дітей (навчанням, волонтерством за віком), за зв’язок із колегами, керівником. Дітям також давайте посильні обов’язки — це повертає відчуття контролю. Якщо дитина має місію, буде відчувати себе потрібною, а це дає сили.
Рутина. Рутина та звичність — велика сила. Школа має повернутися до рутини. Важливо знову зробити розклад занять. Навіть зараз, коли все змінилося, для дитини це буде частиною зайнятості, яка збереглася. Це дає наснагу, адже тут дитина знає, що потрібно робити: що буде сьогодні, що буде потім.
Організація. Коли світ змінився, потрібно організувати свій день. Навіть найменші побутові справи чи проблеми, які ми вирішуємо, укріплюють нас.
Якір. Подумайте: що допомагає мені? Що тримає мене? Сім’я, друзі, робота, мета. Послухайте музику, поговоріть із близькими, знайдіть маленьке задоволення в ситуації. Запитайте дитину: що тобі дає задоволення в цій ситуації?
Бути на зв’язку. Створіть коло людей, з якими ви тримаєте зв’язок. Особливу увагу приділіть дітям, які віддаляються, усамітнюються. Ініціюйте з ними зв’язок і тримайте контакт.
Встановити різницю між «небезпечно» і «страшно». Небезпека — це коли є конкретна загроза, її можна зменшити дією. Страх — це наше відчуття, а не небезпека, проте тіло поводиться так, наче це небезпека. Поясніть цю різницю дітям і запитайте: зараз вам небезпечно чи просто страшно? Якщо є відчуття страху, можемо пробувати разом повільно дихати, стискати-розслабляти м’язи, відволікати увагу.
Розмовляти з дітьми спокійно. Якщо дорослі нервують, то це дуже впливає на дітей. Тому обмежте перегляд новин дітьми. У розмовах з ними передавайте інформацію відкрито і спокійно, розповідайте факти, а головне — слухайте, що діти вже знають.
І нарешті обіцяна вправа «Віртуальні обійми»
Щойно у вас з учнями чи близькими вам людьми буде нагода зустрітися онлайн, пробуйте «віртуальні обійми». Домовляєтеся, що зараз по різні боки зв’язку берете в руки подушку, згорнутий плед чи куртку, іграшку, будь-яку м’яку об’ємну річ. Обіймаєте її одночасно, притискаєте, наче ту рідну людину, що на великій відстані від вас. Так ви допомагаєте своїй обіймальній уяві, додаючи тактильних стимулів. Психологи дослідили: для отримання ефекту присутності потрібен тактильний канал та ще один — слуховий чи зоровий. Навіть «віртуальні обійми» долають дистанцію і дарують відчуття єдності і сили.
Пам’ятайте: разом ми сила. Якою б складною не була ситуація, вона мине. Ми допоможемо одне одному здолати ці труднощі.
11 ефективних способів допомогти дитині повірити в себ1. Зробіть крок назад
Запорука впевненості у собі — відчуття дитиною власної компетентності. Для цього батьки мають відступити, зменшити свою активну присутність у житті сина чи доньки та замінити її на спостереження. А самій дитині дозволити ризикувати, робити вибір, розв’язувати проблеми і доводити справи до кінця. Без практики навчитися цього неможливо.
2. Багато хвалити — шкідливо
Що таке адекватна самооцінка? Це компетентність, відчуття безпеки та батьківської підтримки. Треба дати місце першому інгредієнту, а батьки забагато передають інших.
Надмірні похвали знижують планку досягнень. Якщо ви говорите дитині: «Фантастично!», вона чує, що їй більше не потрібно практикуватись. Але компетентність походить від спроб та помилок, постійного самовдосконалення. Одна з героїнь книги, багатодітна мама Саманта Маклауд каже, що можливі дві реакції на занадто щедрі компліменти.
Одні діти починають дерти носа. Вони вчаться не довіряти власним інстинктам, не розвивають критичність, оскільки довіряють батькам, а не власній оцінці своїх спроб. А доросле життя для дитини із завищеною самооцінкою обернеться важкими переживаннями, коли інші не хвалитимуть її так, як вона звикла. Скажімо, якщо мама надто радіє намальованому «головоногу», у художній школі його сприймуть не як шедевр, а як неякісну роботу.
Другий варіант: дитина розуміє, що щось не так, намагається виправдати такі аванси — прагне бути ідеальною. Це нереально, тож веде до розчарувань та комплексів. До того ж надмірна похвала підриває віру у зворотний зв’язок. Хлопчик чи дівчинка відчуває, що правди про свою роботу не дізнається.
3. Дозволяйте здоровий ризик
Ще одна героїня книги, мати восьми дітей, яка до того ж очолює корпоративну службу догляду за дітьми в Торонто Вікторія Сопік згадує, як на вишуканій вечірці її дворічний син підіймав величезний, як на нього, глечик апельсинового лимонаду, щоб налити собі склянку. Усі гості витріщалася, коли побачили, що мама спостерігає, а не біжить на допомогу. Лимонад, дійсно, розлився, але дитина знайшла офіціантку, попросила паперовий рушник і все прибрала. Це закарбується в пам’яті як успішний досвід розв’язання проблеми.
А більшість батьків, на жаль, постійно намагаються врятувати своїх дітей від невдач.
4. Дайте змогу обирати
Вже у два роки діти бачать наслідки своїх рішень, якщо штучно не захищати їх від цього. Малюк може сам вирішувати взимку, чи надягати пальто, шапку та рукавиці. Якщо дитина спробує вийти роздягненою, вона замерзне та змінить рішення. Так вона вчитиметься робити правильний вибір, орієнтуючись на свої потреби, а не на наказ дорослого.
5. Нехай допомагають по дому
Навіть найменші можуть допомагати батькам готувати їжу, накривати на стіл, заправляти ліжка. Розбита тарілка — дрібниці порівняно з внеском у формування здорової самооцінки. Діти мають бачити, що вони роблять реальні, корисні іншим речі, їхній внесок цінують, вони мають змогу продемонструвати компетентність.
6. Вчіть доводити справу до кінця
Ще один надійний спосіб підвищити віру дітей у власні сили — спонукати їх виконувати завдання, до яких вони виявляють інтерес, а потім переконатися, що вони довели це до фінальної крапки. Немає значення, яке завдання: пройти рівень у відеоіграх, збудувати з кубиків будинок для іграшок або надути зі слайма велетенську бульбашку. Навіть те, що вам здається безглуздою дитячою витівкою. Сенс у тому, що справа, доведена до кінця, дає відчуття успіху.
7. Спокійно ставтеся до невдач дитини
Це погано, якщо дитина сумує, бо не може запам’ятати таблицю множення? Або не вдається танцювати так, як хочеться? Не втрачайте сон через це. Більшість батьків вважає, що невдачі зашкодять самооцінці їхніх дітей, але насправді це золота можливість допомогти їм побудувати її. Підтримуйте лише в тому, щоб не здаватися, робити нові спроби. Адже доки малюк чи підліток сильно чогось хоче, він уже вмотивований прагнути успіху. А значить, зможе навчитися від невдач рухатися до успіху.
8. Доводьте, що ваша любов безумовна
Щоб бути для батьків улюбленою та особливою, дитині не треба ставати кращою за інших, щось доводити. І син чи донька мають про це твердо знати. Якщо ви вихваляєтесь успіхами дитини, але не говорите з нею про невдачі, вона може думати, що ви любите її за оцінки чи головну роль у шкільній виставі.
Підтримуйте, демонструйте свою любов, коли дитина зазнала невдачі або впевнилася, що прийняла невдале рішення.
9. Переконайтесь, що дитина здатна досягти своєї цілі
Допомагайте коректувати цілі так, щоб вони відповідали віковим можливостям та здібностям дитини. Якщо дитина в початковій школі погано читає і не може опанувати тексти в підручнику, варто почати з книжечок для дошкільнят, з коміксів — того, що даватиметься легко. Обов’язково при цьому хваліть за наполегливість. Це як у комп’ютерних іграх: не можете опанувати рівень, поверніться на попередній. Якщо людина відчуває успіх, їй легше йти до нових досягнень. А нереальні цілі лише підривають впевненість у собі
10. Зберігайте свідчення успіху
Якщо похвала зароблена і свідчить про дійсні успіхи, високу якість роботи, вона важлива для формування здорової самооцінки. Тож грамоти, призи варто зберігати, якщо їх цінує дитина. Не знецінюйте навіть найменші успіхи, не кажіть, що змагання першокласників з футболу або грамота за навчання у 2-му класі — то невелике досягнення.
Окрім таких свідчень успіху, можна накопичувати і похвали. Зробіть скарбничку, куди кладіть записані на папері слова похвали — «дублікат» тих, які ви сказали дитині, коли вона заслужила це справами. Коли в дітей поганий день, вони виймають ці «скарби» і згадують свої успіхи, і це змушує їх почуватися краще, дивитися з оптимізмом на невдачі.
Важливо бути конкретними (і не лише в письмовій похвалі): замість «змайстрував гарну саморобку» хай буде «паперова квітка була чарівною, ти навчився добре вирізати пелюстки, акуратно клеїти і розфарбував у дуже приємні кольори».
11. Розкажіть про успіхи дітей «за їхніми спинами»
Непряма похвала може творити дива. Якщо діти «підслуховують» хвастощі ними перед сусідами, друзями, вчителями, це діє більше, ніж прямі компліменти. І малюки, і підлітки просто світяться від задоволення. Наприклад, коли батьки кажуть «за спинами», як трирічна донечка старається шнурувати самотужки взуття або що 12-річний син дуже добрий. Звісно, казати ви маєте лише правду, без перебільшення
Дистанційне навчання – це технологія, що базується на принципах відкритого
ВідповістиВидалитинавчання, широко використовує комп’ютерні навчальні програми різного
призначення з метою доставки навчального матеріалу та спілкування безпосередньо за
місцем перебування здобувачів освіти.
Дистанційне навчання базується на телекомунікаційних технологіях, інтернетресурсах і послугах та суттєво впливає на освітній процес: структуризацію змісту,
відбір методів, форм навчання та способів їх реалізації.
Для ефективної організації навчання здобувачів освіти в умовах обмеження
освітнього процесу доречно використовувати такі форми дистанційного навчання як
самостійна робота; навчальні заняття (лекція, семінар, урок, консультація); контрольні
роботи.
Дистанційне навчання та вміло організована самостійна робота здобувачів
освіти повинна здійснюватися завдяки використанню всіх технічних та інформаційних
засобів: електронної пошти, соціальних мереж, засобів он-лайн зв’язку, освітніх онлайн платформ.
Рекомендації учням
ВідповістиВидалити1. Головне усвідомити, що дистанційне навчання – це сучасно, цікаво та відповідально,
адже дає можливість навчитися вчитись самостійно.
2. Важливо зрозуміти, що:
від рівня вашої самоорганізації та самоконтролю найбільше залежатимуть успіхи у
засвоєнні навчального матеріалу;
дистанційне навчання – це чудова можливість довести оточуючим свою самостійність
та значущість;
спілкування з однокласниками в онлайн-режимі під час навчання є перевагою, а не
порушенням дисципліни;
з метою раціонального розподілу часу на навчання та інші види діяльності щоранку
плануйте свій денний розклад;
чітке дотримання розкладу занять та інструкцій учителя дозволить підвищити
ефективність вашого навчання;
труднощі в організації дистанційного навчання на початковому етапі – це нормально
і саме тому звернення за допомогою до вчителів або батьків пришвидшить вашу
адаптацію до такого типу навчання.
Пам’ятайте, що:
завдання оновлюються та мають чіткі часові рамки, тому дотримуйтеся дедлайну
щодо їх виконання;
тісний онлайн-зв’язок зі своїми вчителями, особливо, якщо виникають труднощі з
вивченням матеріалу чи виконанням завдань лише вітається. Зважайте на те, що в
учителя теж має бути час на відпочинок;
варто самоорганізуватися, адже постійний контроль з боку вчителів чи батьків не
забезпечить вам високий рівень знань;
ви маєте можливість займатися в зручний для себе час, у зручному місці й темпі;
ваша старанність та наполегливість обов’язково буде оцінена. Відповідальне
ставлення до виконання завдань та дотримання принципів академічної доброчесності
буде запорукою вашого успішного навчання. 16 Зверніть увагу на те, що під час
дистанційного навчання:
умови навчання – комфортні, бо домашні;
вчителі не забиратимуть ґаджети, а закликатимуть вас ними користуватися;
можливо надолужити прогалини у знаннях;
можливо самостійно обрати зручний час для навчання;
можливо самостійно обрати власний темп навчання;
можливо обирати джерела отримання інформації;
спробуйте продовжити перелік «можливо» самостійно.
Головне пам’ятати, що для засвоєння інформації потрібен час. Тому треба
зробити ставку на якість, а не на кількість засвоєного матеріалу. Що для цього потрібно
зробити?
1.Розклад занять .
Можна складати тижневий або щоденний. Головне наочно зафіксувати об’єм
робіт, який вас чекатиме, – постер, плакат, стіннівка (обирайте, що більше до вподоби).
32
2. Режим дня.
Необхідно вписати в нього розклад телевізійних уроків та шкільних занять, але
не забути про підйом, гігієнічні процедури, фізкультпаузи, відпочинок, прийоми їжі,
вільний час, відбій тощо. Важливо розуміти, що карантин – це не канікули. Тому ваш
робочий день має максимально походити на ваш звичайний день у школі.
3. Робочий простір.
Повинен бути комфортним та зручним, не відволікати та не шкодити здоров’ю.
Персональний комп’ютер (інші ґаджети), швидкісний Інтернет – вимога часу.
Не забувайте про традиційне шкільне приладдя: зошити, ручка, олівці, лінійка,
калькулятор тощо.
Слідкуйте за чистотою та свіжим повітрям у кімнаті.
4. Перерви.
Їх треба влаштовувати регулярно:
для виконання зорової гімнастики (вправи можна знайти в інтернеті);
для виконання розминки рук та ніг (підійдуть танцювальні па);
просто для відпочинку (але не «зависати» в соцмережах, щоб очі могли повноцінно
відпочити).
5. Начальна діяльність.
дотримуйтеся визначеного розкладу (графіку) занять, не допускайте відставання,
старайтесь виконувати всі завдання вчасно;
чергуйте за можливості різні види навчальної діяльності: онлайн-навчання з
читанням, роботою в зошиті, виконанням творчих завдань, спілкуванням з
однокласниками, створенням проектів, спостереженнями тощо;
пам’ятайте, що ваші вчителі, так як і ви, зацікавлені у вашому успіху, тому не
соромтеся, звертайтеся до них за консультаціями.